Телефон : 032-275-54-05, 236-83-53
Графік роботи лікарні: цілодобово
Графік роботи адміністрації: 9:00 - 17:30

Кафедри інфекційних хвороб

Історія кафедри та клініки інфекційних хвороб Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького сягає в минуле на два століття. Початки її нерозривно пов’язані з комплексом будівель на пагорбі обабіч вулиці Пекарської. Зараз це будинки Львівської обласної клінічної лікарні. Один із них, найдавніший, вражає своїми вишуканими архітектурними формами. Його побудовано в стилі бароко в 1748 – 1754 рр. на кошти львівського римо-католицького єпископа Самуїла Гловінського. Це знаменитий "Колегіум піарів". Тут спочатку було засновано привілейований навчальний заклад для дітей шляхти під опікою монахів з ордену піарів, а з 1783 р. декретом цісаря Йосиф ІІ організовано Загальний крайовий шпиталь (польськ. “szpital powszechny”) і передано під опіку монахів ордену боніфатів. Саме тут надавалася кваліфікована на ті часи медична допомога інфекційним хворим. Окремий інфекційний відділ при шпиталі на початках ще не було організовано. Поступово виросли й інші будинки шпиталю – з часом ціле медичне містечко. У 1880 р. княгиня Ядвіга Сапєга заснувала на засоби Товариства св. Софії шпиталь для дітей, який існував в основному на добровільні пожертвування і при якомуї у 1884 р побудоване перше у місті Львові інфекційне відділення на 20 ліжок. Знаходиться цей будинок за теперішньою клінікою отоларингології. Мав два ізолятори. Першим директором шпиталю і завідувачем інфекційного відділення був доктор Еміль Мерчинський, а з 1904 р. на цьому посту його замінив професор Ян Рачинський. Із відновленням у 1894 році медичного факультету при Львівському університеті Загальний крайовий шпиталь став його клінічною базою. На кафедрі внутрішніх хвороб вищезгадані видатні спеціалісти викладали студентам-медикам курс інфекційних хвороб. У 1891 р. був побудований окремий павільйон на 60 ліжок для інфекційних хворих при тодішньому гарнізонному шпиталі. На цій території і тепер знаходиться окружний військовий шпиталь, до складу якого входить й інфекційний відділ.

Поряд з Янівським цвинтарем у 1892 р. були побудовані так звані "епідемічні бараки". Один з них на 28 ліжок, другий для хворих на холеру – на 80 ліжок. Крім цього, був будинок адміністрації, морг і дезінфекційне приміщення.

Нарешті, в 1894 р. у власниці Леопольди Шімзер за 50 тис. крон, що було на той час значною сумою, була придбана земельна ділянка на вул. Пекарській, площею 0,65 га. На цій території тепер і знаходиться клініка і кафедра інфекційних хвороб. Спочатку тут був сад з городом, а в глибині його – новий недобудований двоповерховий цегляний будинок. У цьому ж році його добудували і влаштували інфекційне відділення на 40 ліжок для дорослих. Відділення не відповідало ні за архітектурою, ні за плануванням навіть мінімальним протиепідемічним вимогам. До нього входило 13 палат, які були розміщені по обидві сторони коридору. Умов для ізоляції не було. Одночасно у відділенні знаходилися пацієнти на інфекційні хвороби з різними шляхами і механізмами передачі. У штаті числився один лікар і п'ять наглядачів. У цьому ж приміщенні була заснована перша на сході Австро-Угорської імперії пастерівська станція, де робили щеплення проти сказу, натуральної віспи, дифтерії.

З часу заснування інфекційної клініки при Загальному крайовому шпиталі у 1894 р педагогічний процес з викладання інфекційних хвороб очолював доктор Вінценті Арнольд (1864–1942). У 1897 році В. Арнольд стає головним лікарем клініки інфекційних хвороб медичного факультету Львівського університету й одночасно клініки цього профілю Львівського Загального шпиталю. На цій посаді він перебував аж до виходу на пенсію у 1926 році. З документів і спогадів сучасників знаємо, що В. Арнольд був видатним клініцистом, безкорисливим і чуйним лікарем. В науково-пошукових працях вченого виокремлюються дослідження, присвячені вивченню біохімічних змін при різноманітних інфекційних хворобах. Так, він запропонував методи кількісного визначення білірубіну та ацетилоцтової кислоти в сечі, розробив спосіб виявлення білка в біологічних субстратах, описав гемопорфіринурію у хворих на черевний тиф. Ним описана клінічна симптоматика уражень зорового нерва при менінгоенцефалітах, зокрема при висипному тифі.

16 листопада 1910 р. на засіданні Галицького сейму була винесена постанова про будівництво в м. Львові Крайової інфекційної лікарні на 120 ліжок. Будівництво інфекційного стаціонару 12 липня 1911 р. було санкціоноване імператором Австро-Угорщини Францом Йосифом І. Після узгодження з Крайовим сеймом було виділено кредит в комунальному банку на суму 1,2 млн. крон, з розрахунку 4,5% річних і виплатою боргу протягом 51 року. Сейм поданий проект та кошторис затвердив. Дуже швидко – вже через 1,5 роки відбулося відкриття лікарні для інфекційних хворих на вул. Пекарській, 54.

У запрошенні на посвячення і відкриття говорилося:

"Крайовий відділ Королівства Галичини і Льодомерії разом з Великим Князівством Краківським запрошує вказаного числа Крайову раду здоров'я на урочисте посвячення і відкриття крайового закладу для заразних хворих при Загальному крайовому шпиталі у Львові (вул. Пекарська), яке відбудеться в неділю, дня 29 грудня 1912 року, о 11 годині ранку".

Отже, у 2002 році, 29 грудня, сповнилося 90 років з часу заснування клініки інфекційних хвороб. Комплекс будівель зводили українські митці і будівельники школи видатного професора Львівської політехніки Івана Левинського (1851-1919). Архітектурне обличчя всього комплексу, у відповідності з тогочасними художніми смаками, має чітке еклектичне окреслення з виразними впливами української архітектурної традиції.

У 1913 році вже працювали чотири корпуси інфекційного відділення, які відповідали високим протиепідемічним і санітарно-гігієнічним вимогам тогочасних світових норм. Відділення будувалося за індивідуальним проектом, в якому все ретельно продумане і до деталей передбачене, зокрема ціла система санітарно-технічних пристроїв, резервна система водопостачання, тощо. Оригінально і дуже вдало було вирішено проект дезинфекційної споруди для знезараження каналізаційних вод, так званого “Хлоратора”. На той час він був одним з найкращих у Європі.

Хворими опікувались монахині з ордену Найсвятішого Серця Ісусового, виконуючи обов’язки медсестер та санітарок. В 1920 році за їхньою ініціативою була споруджена фігура Матері Божої, яка за комуністичного режиму була ліквідована і відновлена за часів незалежної України в честь 80-річчя лікарні у 1992 році.

У 1926 р. провідним спеціалістом клініки став доктор Вітольд Ліпінський, який був прийнятий на цю посаду за конкурсом. Мав дві вищі освіти: в 1909 році закінчив політехнічний інститут у Берліні, а в 1914 році – медичний факультет у Відні. У час першої світової війни працював лікарем-епідеміологом шпиталів австрійської і польської армій, після війни – епідеміологом, бактеріологом, клініцистом, асистентом університету у Кракові. З 1929 р. до 1939 р. В. Ліпінський працював доцентом і керівником клініки інфекційних хвороб Львівського університету. У 1939 році на базі медичного факультету університету було організовано Львівський медичний інститут. Протягом 1940-41 навчального року в інституті засновано десять нових кафедр, в тому числі кафедру інфекційних хвороб, завідувачем якої і став доц. В. Ліпінський. Він був автором 50 наукових праць. Досліджував етіологію м’якого шанкру, працював над стандартизацією дизентерійного токсину і антитоксину, питаннями серології, профілактики скарлатини, електрографії при інфекційних хворобах тощо. 1940 року Радою Професорів Львівського медінституту В. Ліпінському присвоєно науковий ступінь доктора медичних наук і вчене звання професора. Під час німецької окупації він перебував у Львові, працював директором інфекційної клініки. У 1944 році знову став завідувачем кафедри інфекційних хвороб. У 1946 році репатріював у Польщу.

Виконувачем обов’язки завідувача кафедри став Степан Степанович Кметик – один з найдавніших працівників клініки і кафедри. Степан Кметик народився у 1891 році в селі Гаї Вижні на Дрогобиччині в родині вчителя. Після закінчення Стрийської гімназії у 1910 році вчився з перервами на медичному факультеті Львівського університету, який закінчив у 1929 році. З 1930 року працював лікарем-інфекціоністом Львівського Загального шпиталю, та одночасно викладачем на медичного факультету. У 1939 році Степана Кметика зараховано на посаду асистента клініки та кафедри інфекційних хвороб. Під час німецької окупації працював лікарем у цій же клініці, а з 1945 року – доцентом кафедри інфекційних хвороб. Предметом наукових досліджень доцента Кметика було лікування пневмоній сульфаніламідами у інфекційних хворих, проблеми етіотропного лікування бешихи, септичних станів та ін. Був рекомендований на присвоєння йому звання заслуженого лікаря УРСР.

Випускники Львівського медичного інституту 1951 року згадують, що доцент Кметик провів з ними лише одне вступне практичне заняття, а пізніше на кафедрі його вже не бачили. Його арештовано МГБ у 1950 році. Як свідчать розсекречені архіви спецслужб, він був звинувачений у тому, що його квартира, яка була розташована в одному із корпусів інфекційної клініки, служила місцем таємної зустрічі зв’язкових головнокомандувача УПА генерала Романа Шухевича.


Витяг з таємного звіту заступника начальника Управління 2-Н МГБ УРСР від 14 жовтня 1952 року (“За вільну Україну”, № 41 від 6–7 квітня 2001 року. У перекладі з російської мови):

 

“На допиті Гусяк і Лопатинська Лідія засвідчили, що зв'язкова Шухевича “Дарка” організаційно пов'язана з реєстратором однієї з поліклінік на ім'я Оля, яка утримує основну конспіративну квартиру Центрального проводу ОУН, і що “Дарка” повинна з'явитися у м. Львові в другій половині лютого 1950 року й відвідати квартиру доцента медичного інституту Кметика…”. “…було встановлено, що Шухевич і його зв'язкові переховуються або в м. Львові, або ж в одному з прилеглих пунктів, і тому необхідно було всю увагу зосередити на їх розшуку і захопленні саме в цих місцях.

В цьому зв'язку поряд із повсякденною роботою з агентом “Павличка” були встановлені доцент медичного інституту Кметик і утриманка основної конспіративної квартири Центрального проводу ОУН на ім'я Оля. Вона виявилася Навроцькою Ольгою, яка працювала реєстратором у 4-й поліклініці. Було організовано агентурний нагляд за ними й оперативне стеження за їхніми квартирами”. Про подальшу долю Степана Степановича Кметика після арешту відомостей немає. Місце, обставини і час смерті залишаються нез’ясованими.

 

Колектив кафедри, 1946 рік

У архіві ЛНМУ ім. Данила Галицького зберігся список професорсько-викладацького складу станом на 4 грудня 1946 року:

  1. Ліпінський Вітольд Владиславович, професор, завідувач кафедри (на фото в першому ряду третій);
  2. Кметик Степан Степанович, доцент (в першому ряду перший);
  3. Андрец Микола Феліксович, асистент (в другому ряду третій);
  4. Брайніна Євгенія Семенівна, асистент (в другому ряду друга);
  5. Супранович Марія Семенівна, асистент (в першому ряду четверта);
  6. Терпиловська Ніна Костянтинівна, асистент (в першому ряду друга).

У вересні 1946 року завідувачем кафедри став доктор медичних наук Григорій Гнатович Хоменко, який до цього працював у Києві. Г.Г. Хоменко закінчив Київський медичний інститут в 1923 році, працював ординатором, асистентом та доцентом кафедри інфекційних хвороб. У 1938 році захистив докторську дисертацію. Під час війни займав керівні посади як головний епідеміолог та інфекціоніст Військово-санітарного управління фронту. До кола його наукових зацікавлень входили висипний та черевний тифи, дифтерія, жовтяниці тощо. Широко користувався біохімічними методами дослідження.

1947 року Г. Хоменку присвоєно звання професора. Вдосконалюється навчальний процес, велика увага надається методичній роботі, зокрема уніфікації викладання предмету студентам.

 

Борис Миколайович Котляренко, завідувач кафедри 1951-1969. Від вересня 1951 року до грудня 1969 року кафедру очолював доцент Борис Миколайович Котляренко, учень видатного інфекціоніста петербурзької школи Г.А. Івашенцова та акад. А.Д. Сперанського. З його ініціативи завершилось будівництво третього поверху четвертого корпусу клініки, що дозволило довести кількість стаціонарних ліжок до 315. Усі великі палати розділено на окремі бокси, створено біохімічну лабораторію, рентгенологічний, фізіотерапевтичний, електрокардіографічний кабінети, патологоанатомічне відділення. Організовано лекційну аудиторію, навчальні кімнати для студентів, наукові лабораторії. Одними з перших викладачів предмету в повоєнні роки були асистенти К.Л. Потєхіна, І.С. Чертоганова, О.Д. Толочко. Помітний слід в історії кафедри залишили доценти І.Л. Германюк, С.М. Заячківський, Й.П. Ковальський. В цей час працівники кафедри інфекційних хвороб проводять цілий ряд досліджень з патогенезу, клініки та лікування ряду актуальних бактеріальних та вірусних інфекцій – менінгококової хвороби, поліомієліту, кору, кашлюку, дизентерії, правцю.

 

Колектив кафедри, 1968 рік

З грудня 1969 року до жовтня 1997 року кафедру очолював професор Михайло Борисович Тітов, який прийшов на кафедру у 1951 році після закінчення Львівського медичного інституту. Професор М.Б. Тітов багато уваги приділяв вивченню особливостей клінічного перебігу актуальних інфекційних хвороб, систематизації окремих синдромів і симптомів, що можуть виникати у інфекційних хворих. У цей час предметом наукових зацікавлень працівників кафедри були питання діагностики і лікування черевного тифу, нейроінфекцій, хвороб дитячого віку, в тому числі дифтерії, кору, скарлатини тощо. На кафедрі організовано кабінет тропічної медицини (1970), наукову бібліотеку. Основним науковим напрямком кафедри від 60-х років стала проблема вірусних гепатитів, особливості клінічного перебігу та патогенезу, пошуку діагностичних та терапевтичних прийомів при цій актуальній інфекції. Значним внеском у вітчизняну гепатологію стали роботи Бориса Абрамовича Герасуна, присвяченої вивченню природних шляхів передачі вірусних гепатитів. Вперше в країні було доведено, що, крім артифіціальної передачі віруса, є й природний – статевий механізм передачі гепатиту В (1969). Ці широкомасштабні клініко-епідеміологічні дослідження лягли в основу докторської дисертації (1985). Внаслідок реорганізації кафедри інфекційних хвороб викладання дитячих інфекційних хвороб з 1 вересня 1986 року розпочато на створеному при кафедрі факультетської і шпитальної педіатрії курсі дитячих інфекційних хвороб. До 1986/1987 навчального року викладання дитячих інфекційних хвороб традиційно проводилося на кафедрі інфекційних хвороб. Очолила курс, а з 1989 року і кафедру дитячих інфекційних хвороб, досвідчений педагог професор Агнета Іванівна Мостюк. Поряд з виконанням колективом кафедри значного обсягу різнопланової методичної роботи, за відносно короткий період існування кафедри дитячих інфекційних хвороб під науковим керівництвом проф. А.І. Мостюк виконано і захищено 8 кандидатських дисертацій.

При сприянні і безпосередній участі головного лікаря, доцента Аполлінарія Петровича Гураєвського впроваджені нові методи діагностики та лікування інфекційних хвороб, зміцнена матеріальна база клініки. Навколо корпусів клініки вирощено чудовий дендропарк. Завдяки зусиллям доц. А.П. Гураєвського у 80-90-х роках дендропарк збагатився новими рідкісними видами дерев і кущів. Зараз їх близько 150 видів. Ростуть тут секвої і метасеквої, а також драконове, коркове, оцтове, тюльпанове дерева.

 

Аполлінарій Петрович Гураєвський,головний лікар 1968-1992 рр. З жовтня 1997 року до листопада 2005 року кафедру інфекційних хвороб очолював професор Леонід Юрійович Шевченко. Приоритетним напрямком наукових пошуків у цей період було продовження клініко-імунологічних досліджень вірусних гепатитів з парентеральним шляхом передачі, в тому числі гепатитів В, С, Д. Розроблено цілий ряд оригінальних лабораторних тестів, вивчено важливі аспекти клітинного та гуморального імунітету при мікст-гепатитах. В клініці інфекційних хвороб під керівництвом професора кафедри Б.А. Герасуна впроваджено цілий ряд оригінальних методик дослідження клітинного та гуморального імунітету, зокрема визначення специфічної реактивності до окремих антигенів HBV та HCV. Для діагностики вірусних гепатитів впроваджена полімеразна ланцюгова реакція. Вперше проведено поглиблене комплексне дослідження позапечінкових форм HBV-інфекції (докторська дисертація Л.Ю. Шевченка).

Видано декілька монографій, десятки збірників і методичних рекомендацій. Колективом кафедри за редакцією проф. М.Б. Тітова видано підручник “Інфекційні хвороби” для студентів медичних вузів. Отримано свідоцтва на 38 раціоналізаторських пропозицій, захищено 9 авторських свідоцтв.

З листопада 2005 року кафедру очолює д.мед.н, доцент Олександр Миколайович Зінчук. З 2003 року започатковане комплексне дослідження клініко-епідеміологічних особливостей Лайм-бореліозу в західному регіоні України, зокрема виявлення предикторів прогредієнтного перебігу хвороби, значення недіагностованих безеритемних форм хвороби у виникненні та формуванні ряду неврологічних та кардіологічних синдромів, розробка ефективних методів профілактики (докторська дисертація доц. О.М. Зінчука). До кола наукових зацікавлень колективу кафедри також входять клініко-патогенетичні особливості багатьох актуальних вірусних та бактеріальних інфекцій. Працівники кафедри беруть участь у міжнародних багатоцентрових рандомінізованих дослідженнях з проблеми хронічного гепатиту С, вивчаються закономірності імунопатогенезу і клінічна картина у хворих на HCV-інфекцію з позапечінковими проявами, досліджуються особливості діагностики та ефективність лікування хворих на HBeAg-негативний DNA HBV-позитивний хронічний гепатит В. Предметом наукових зацікавлень також є хронічний набутий токсоплазмоз з ураженням ЦНС, зокрема з переважанням проявів дієнцефального синдрому.

На кафедрі захищено 29 кандидатських і 6 докторських дисертацій:

  • М.Б. Тітов – академік АН технологічної кібернетики України, заслужений діяч науки і техніки України, професор, завідувач кафедри інфекційних хвороб (1969–1997 рр);
  • Б.А. Герасун – професор кафедри інфекційних хвороб;
  • А.І. Мостюк – академік АН ВО України, професор кафедри дитячих інфекційних хвороб;
  • Б.Д. Луцик – професор кафедри клінічної лабораторної діагностики;
  • Л.Ю. Шевченко – завідувач кафедри інфекційних хвороб (1997–2005 рр), професор кафедри інфекційних хвороб (2005–2009 рр);
  • О.М. Зінчук – завідувач кафедри інфекційних хвороб (з 2005 р).

Література

  1. Матеріали з архіву Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького;
  2. З архіву спецслужб (14 жовтня 1952р. Реєстр №191130 від 28 жовтня 1952 р.). з газети “За вільну Україну” ч.41 за 6-7 квітня і ч.42 за 10 квітня 2001р. “Як загинув Головнокомандувач УПА”;
  3. Матеріали з Центрального Державного Історичного архіву у Львові.;
  4. Гураєвський А.П. Рукописні матеріали з історії Інфекційної клінічної лікарні м. Львова , 1996 р.;
  5. Данилишин Н.І. Кафедра дитячих інфекційних хвороб львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького // Нариси з історії клінічної інфектології України / За ред. проф. М.А. Андрейчина. Тернопіль, 2002;
  6. Котляренко Б.М. «З історії кафедри інфекційних хвороб». В книзі «Основні напрями в розвитку діяльності кафедр Львівського медичного інституту. Матеріали наукової конференції 3-4 лютого 1966р». Львів 1966, с.117-120;
  7. Тітов М. “З історії кафедри інфекційних хвороб”. В книзі “Львівський державний медичний інститут”. Видавнича Спілка “Словник” Львівського державного медичного інституту, 1994, с.211-214;
  8. Тітов М.Б., Германюк І.Л., Яворський І.Г. “Пам’яті видатного інфекціоніста Б.М. Котляренка (1900-1969р.р.)”. Інфекційні хвороби. Науково-практичний журнал, 2000, №3, с.81;
  9. Шапиро И.Я. «Из истории медицинского образования в западных областях Украины и на Буковине». Издательство Львовского университета, 1957, с.62;
  10. Шапиро И.Я. «Кафедра инфекционных болезней». В книге «Очерки по истории Львовского медицинского института», Львов, 1959, с.217-218;